Як квітень до березня в гості їздив

Колись давно зустрілися Березень з Квітнем, а Квітень тому й каже:

— Приїду, чекай, скоро до тебе в гості.

Сам визвався — без запрошення, сам у гості напросився! Не сподобалося те Березню, хоч і виду не подав. На тому й попрощалися.

От виждав Квітень слушну годину, зібрався та й поїхав возом у гості. А Березень заходився та такого наробив, що Квітень мусив додому вернути: сніг, мороз, завірюха — не можна возом їхати.

На другий раз знову поїхав Квітень до Березня в гості, та вже не возом, а саньми. Березень пустив тепло, сніг розтав, річки розлилися. Знову мусив вернутися Квітень. Дорогою зустрів Травня, йому й поскаржився:

— Скільки вже разів зриваюся їхати до Березня в гості, ніяк не доїду ні возом, ні саньми. Поїду возом — зробиться зима така, що й осі пообмерзають, і колеса не крутяться; поїду саньми — теплінь стане...

А Травень і каже:

— Я тебе навчу, як доїхати.

Зроби так: візьми в дорогу воза, сани й човен. Тоді, певне, доїдеш.

Послухав Квітень і, діждавшись слушного часу, зробив так, як порадив Травень. Їде саньми, а на санях віз і човен везе. Тоді Квітень кладе сани й човен на воза і їде далі. Став знову мороз і сніг — Квітень знову поскладав човен і воза на сани. Далі розтав сніг, розпустило річки, не можна їхати ні саньми, ні возом. Тоді Квітень склав на човен сани й воза і поїхав ще швидше по воді. Приїхав до Березня в гості. А той і не чекає на нього.

Здивувався Березень та й питає:

— А хто тебе навчив, як до мене дістатися?

— Та спасибі Травню, порадив, як їхати.

Березень і каже тоді:

— Зажди ж ти, Маю, я ще тобі крильця обшмагаю.

Отож тому і тепер часто в травні березневі морози бувають, бо Березень ще й досі сердиться на Травня.