Інформ-досьє "Василь Стус - летюча зірка української літератури"

"Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі з них - як на мене - тямущі... Якби було краще жити, я б віршів не писав, а робив би коло землі", говорив про себе Василь Стус - український поет-шістдесятник, перекладач, літературознавець, правозахисник, політв'язень СРСР, член Української Гельсінської групи. 

6 січня 1938 р. в селі Рахнівка на Вінниччині у селянській родині Семена і Ілини Стусів у свят-вечір народилася четверта дитина, яку нназвали Василем. У 1939 р. батьки, аби уникнути примусової колективізації, змушені переїхати з рідного краю, де Стуси жили з діда- прадіда до міста Сталіне (нині -Донецьк). Вони влаштовуються на працю робітниками хімічного заводу. Ще через рік (1940) забирають туди своїх дітей.                                                   Дитинство і юність майбутнього поета минули на Донбасі. Мати Василя розповідала: "Ще до шести років він пішов до школи. Якось приходить до мене вчителька Зоя Петрівна тай питає: - Чому Василько ходить до школи босий, уже ж холодно.- Як? То він до школи ходить? То я не пущу! Малий ще. (Я тоді на заводі працювала, його дома лишу, якусь роботу загадаю, воно зробить та й до школи). - Ні, - каже вчителька,- до школи ви його пускайте, я його за приклад іншим ставлю, отим переросткам: "Стусик, ану ти вийди! Воно тягнеться до дошки навдибки і пише". Отак він в 6 років став школярем, а в 16 - студентом".

1947-1948 навчальний рік, 4 клас середньої школи №75 місто Сталіне. Василь Стус крайній справа у другому ряду зверху.

Навчався В. Стус на українському відділенні історико-філологічного факультету педагогічного інституту. У ті роки він постійно просиджував у бібліотеці, навіть у вихідні дні, коли студенти пропадали  в спортзалах чи на спортивних майданчиках. Василь глибоко вивчав вершинні досягнення світового письменства, світової культури, особливо - праці філософів. Він багато занотовував, конспектував, ще й встигав постійно удосконалювати знання іноземних мов.

Далі вчителював, служив в армії, працював в газеті, У 1959 р. у "Літературній газеті" з'явилися перші вірші поета. З 1961 р. викладав українську мову та літературу в Горлівській школі №23.  У 1963 р. вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Шевченка в Києві. Брав участь у роботі Клубу творчої молоді. Його друзями стали Іван Світличний, Алла Горська, Микола Руденко, Надія Світлична (сестра Івана).   

4 вересня 1965 р. під час прем'єри фільму "Тіні забутих предків" С. Параджанова в кінотеатрі "Україна" м. Києва Василь Стус взяв участь в акції протесту проти арештів серед української інтелигенції, за що його відрахували з аспірантури. Після цього заробляв на життя, працюючи на будівництві, в котельні, в конструкторському бюро... І скрізь його чекало звільнення під вигаданим приводом: заборонено працювати не за своїм фахом. Водночас продовжував творчу діяльність.  

У 1965 р. одружився з Валентиною Попелюх. У них народився син Дмитро, нині літературознавець, дослідник творчості батька.                                                                                                   У 1970 році на похороні Алли Горської  Василь Стус звинуватив владу в її вбивстві. В цьому ж році в Брюсселлі виходить його перша книжка "Зимові дерева".    

В. Стус (другий зліва) серед колядників, січень 1972 р. місто Львів. За два тижні до арешту.        

У 1972 р. Василя Стуса було заарештовано і засуджено. Ув'язнення відбував у Мордовії. Більшість віршів, що писав у концтаборі, вилучалося і знищувалося, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. Після завершення основного терміну відправили у заслання. Коли повернувся відмовився від радянського громадянства. У 1979 році повертається до Києва і приєднується до Української Гельсінської групи захисту прав людини. Незважаючи на те, що його здоров'я підірване, він заробляє на житття працюючи робітником на заводі. У травні 1980  знову був заарештований і засуджений до 10 років ув'язнення та 5 років заслання. Стусові, що перебував у концтаборі в Кучино, заборонили бачитись з родиною. Однак його записи 1983 р.  вдалося переправити на Захід. У 1985 р. Стуса було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури. 28 серпна 1985 р. його відправили в карцер, де він оголосив голодування. У ніч із 3 на 4 вересня 1985 р. Василь Стус помер. Його поховали на табірному цвинтарі. Прохання родини перевести тіло додому відхилили на тій підставі, що не вийшов термін ув'язнення. І тільки у 1989 році його тіло перевезли на Батьківщину і перепоховали на Байковому цвинтарі в Києві.