Ювілейне намисто: "Собору Паризької Богоматері" - 190!

190 років тому (а саме 16 березня 1831 року) світ вперше побачив історичний роман Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері».

• Книга дає уявлення сучасному читачеві про те, як жили у Франції (звичайно, в столичному регіоні) в 15-му столітті. 

• Події відбуваються на стабільному тлі величного собору. Роман побудований автором так, що одним з головних героїв є саме собор, що розташований у самому серці французької столиці - Парижі. 
• В період, коли опублікували книгу, вирішувалося питання про знесення будівлі. Завдяки Віктору Гюго, громадськість в черговий раз придивилася до цієї споруди.

• Читачам дуже полюбилися яскраві персонажі твору. Неймовірної краси ніжна Есмеральда з її танцями і чистою душею, сповнений благородства горбань, який намагається врятувати свою кохану і не шкодує заради неї життя, підступний святий отець, який намагається боротися зі своєю пристрастю, легковажний дворянин – всі ці герої роману запам’ятовуються кожному читачеві.

• Дружина Гюго залишила чимало заміток, з яких відомо, як напружено трудився автор. Він придбав пляшку чорнила і величезну куфайку, заборонив собі користуватися парадній одягом і почав писати так, немов сам себе посадив у в’язницю. Він виходив з-за столу, щоб поїсти і поспати, а в якості розваги допускав після обіду протягом години спілкування з приятелями, яким зачитував написане. Перші глави далися непросто, але незабаром Гюго з головою поринув у роботу, забувши про потреби і втоми. Він не помічав навіть холоду, працював з відкритими вікнами взимку.

• 

  Віктор Гюго

  
  
• Як вважають критики,  роман унікальний в своєму роді. Це одночасно дуже сучасний твір і неймовірно архаїчне творіння. 
• Роман вперше екранували в 1905-му під назвою «Есмеральда». Далі  світ побачили фільми 1911, 1917, 1922, 1923, 1939. У 1956-му зняли спільну французько-італійську картину.  Всього екранізацій було більше двох десятків, але класичною вважається та, що була зроблена в 1956-му (режисер Деланнуа).

Цитати з твору:

-          Любов подібна дереву: вона росте сама собою, глибоко запускаючи в нас своє коріння, і нерідко продовжує зеленіти навіть в спустошеному серці.

-          До всіх людських вчинків можна ставитися двояко: за що таврують одного, за іншого вінчають лавром.

-          Я маю щастя проводити час з ранку і до вечора в компанії геніальної людини, тобто з самим собою, а це дуже приємно.

-          Любов - це коли двоє єдині. Коли чоловік і жінка перетворюються в ангела. Це - небо!

-          Людське серце може вмістити лише певну міру відчаю. Коли губка насичена, нехай море спокійно котить над нею свої хвилі - вона не вбере більше ні краплі.