"Перший правдивий модерніст української поезії. Увірвався до літературного буття з лагідними інтенціями реформувати поетичну мову. Майстер гармонійних дисонансів, піонер формальних пошуків, мрійливий лицар захмарного князівства. Мав сміливість понад усе цінувати красу. Прагнув облагороджувати марудну дійсність"
Іван Лучук
Микола Вороний був людиною надзвичайно різносторонньою - талановитим поетом і літературознавцем, перекладачем і редактором, глибоким знавцем світової драматургії, театрознавцем і актором.
Народився поет у 1871 р. на Катеринославщині (тепер Дніпропетровщина) в сім'ї ремісника, яка зберігала давні українські традиції. Дитинство пройшло на Слобожанщині. Після початкової школи навчався в Харківському та Ростовському реальних училищах. Потім - у гімназії в Ростові-на-Дону, де почав писати вірші, познайомився з забороненими творами Т. Шевченка, з якими вже ніколи не розлучався. З гімназії хлопця виключили за зв'язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури, і він три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступу до вищих навчальних закладів. Мав намір виїхати до Болгарії та вступити до Софійського університету, куди вабила його постать улюбленця революційної молоді Драгоманова. Але в день приїзду Миколи Вороного до Львова надійшла телеграма, що М. Драгоманов помер.
Навчався у Віденському університеті, потім у Львівському, заприязнився з Іваном Франком, який справив великий вплив на формування світогляду, літературно-естетичних поглядів молодого поета.
Микола Вороний працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства ім. Т. Шевченка, входив до редколегії журналу" Життє і слово". Допомагав І. Франкові у виданні газет "Громадський голос" і "Радикал". Виступав як актор і режисер у театрі "Руська бесіда" та в театральних трупах О. Васильєва, М. Кропивницького, П. Саксаганського, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі.
Вороний брав участь у політичному житті. Був членом УСДРП, гаряче вітав Лютневу революцію, підтримував дії Центральної Ради, не сприйняв Жовтневого перевороту та влади більшовиків і в 1920 році виїхав за кордон. Повернувся в Україну в 1926 році.
У 1934 році поета заарештовано як польського шпигуна. Деякий час перебував у Воронежі, потім висланий на Одещину.
Останній акт трагедії Миколи Вороного зафіксовано в архівній слідчій справі №3945. Ця справа Одеського УНКВС була групова. Як і всіх його учасників (12 селян Глиняного та інших сіл), поета було заарештовано "за участь у контрреволюційній військово-повстанській організації". Обвинувачення були вигадані. 29 квітня 1938 року усім тринадцяти учасникам винесли вирок "розтріляти", який було виконано 7 червня 1938 р. Місце розстрілу невідоме, припускають, що це відбулося у Кіровоградській тюрьмі.
За клопотанням Спілки письменників України в 1989 році поета було реабілітовано. Після реабілітації вийшли з друку такі книги автора - "Твори", "Вибрані поезії", "Театр і драма".
Збірка М. Вороного "Ліричні поезії" (1911) з дарчим написом: "Вельмишановному Михайлові Коцюбинському на спомин колишніх добрих відносин".
'
Яскравою перлиною у доробку поета є поема "Євшан-зілля" - глибокий патріотичний твір, рядки якого завжди залишатимуться актуальними:
Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
Ніж в землі чужій, ворожій
В славі й шані пробувати!
Немає коментарів:
Дописати коментар