Віртуальна подорож в історію слова: «Рідна мова - чиста, як роса»

День української писемності та мови - державне свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. 

За православним календарем у цей день вшановують пам'ять преподобного Нестора-літописця. Він був письменником-агіографом, основоположником давньоруської історіографії, першим істориком Київської Русі, мислителем, вченим, ченцем Києво-Печерського монастиря. 

Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова. Він є автором найдавнішої пам'ятки історіографії та літератури українців - "Повісті минулих літ". 

Пропонуємо почитати казки та притчу про мову, її походження, милозвучність та красу.  

              Притча про мову 

Колись давно, коли не було ні автівок, ні смартфонів найбільшим захопленням людей були прогулянки по галявині, чи похід до лісу, щоб почути як розмовляють птахи.

Саме так. Розмовляють, а не співають. І їхню розмову люди не тільки чули, а й розуміли. Люди у той час знали про що говорять звірі, шелестять дерева. Так вони дізнавалися про природні катаклізми, буревії, сильні заметілі. Знали яким буде урожай, наскільки холодною буде зима, а спекотним - літо. Знали, бо природа відкривалася їм.

 Та, одного дня, ще молоденький дуб попередив усіх про настання небувалих у тім краю холодів. Хоч птахи пояснювали людям, що вони достатньо підготувалися до зими, перелякані люди їх не почули. Вони почали вирубувати ліси, в сподіваючись заготувати більше деревини. Через це птахи, що мали там гнізда, більше не мали домівок. Ображені вони полетіли шукати кращого життя. А дерева розгнівалися настільки, що перестали говорити з людьми. Інші лісові мешканці - лисиці, ведмеді, вовки, затаївши образу, перестали пускати людей на ту територію лісу, яку люди ще не встигли вирубати.

Минуло багато років.  Люди розуміючи свою помилку, посадили нові дерева. Щасливі птахи повернулися на улюблену місцевість і, дякуючи людям, почали співати. Та про що був їхній спів люди більше не розуміли.

 Говорити однією мовою це важливо, але не менш важливо розуміти один одного.

Автор: levOD

                      Старовинна легенда про українську мову

Ділив Бог між народами землю і дарував їм мови. Роздав все, що мав, і сів відпочивати. Аж тут пізно ввечері приходять козаки. Розуміють, що запізнилися. Високі, вусаті, чуби вітер розвіває –стали і мовчать.

– Де ж ви були, коли я всіх кликав?, – запитує. 

-Боже, вони від бусурманів світ захищали.

– Залишив я трохи землі для себе, – каже Господь. – Дарую цю землю вам, козаки.

І подарував нашим предкам Україну.

А мову? Не будуть козаки щасливі німими.

– Подарую їм свою мову, нехай розмовляють. А я буду завжди літати поруч і щебетати.

Кажуть, саме з того часу українську мову і стали називати солов’їною.

                                                             Казка про українську мову

Давним-давно жила-була Українська Мова. Вона дуже любила співати і танцювати, повчати казками,які були дуже цікавими.

Та ось одного разу до королівства прийшла зла чаклунка.  Задумала вона загубити Українську Мову. Підійшла лиходійка до неї і попросила розповісти казку.

Не відмовила Українська Мова незнайомці - розповіла їй про веселі звуки та веселі нотки.

- Ти дуже розумна, але не треба повчати старших, - промовила незадоволено лиходійка. - За твою неповагу я покараю тебе! І зла чаклунка стукнула палицею по землі три рази...

Опинилась Мова в незнайомому королівстві. Розгубилася, засумувала. Та недовго вона була самотньою. Мешканці королівства запросили незнайомку до себе, обігріли, втішили, а дізнавшись її нелегку долю, запропонували жити у них.

Незабаром не залишилось у цьому королівстві нікого байдужого до Української Мови.

ЇЇ поважали і любили за добру пораду, за талант і уміння розповідати цікаві казки, що вчать розуму. А ще - за уміння співати чудові пісні, які лікують Душі.