Цікаві факти:
· Народилася літераторка, як
записано в родинній родовій книзі, 8 жовтня 1886 року в селі Денисові.
· Була третьою дитиною в сім’ї народного вчителя та культурно-громадського діяча Омеляна Бородієвича й Марії Щепановської, яка походила із заможної польської родини, проте вважала себе українкою та прийняла за рідні мову й обряди свого чоловіка.
· Коли Іванці виповнилося три роки, мати померла. Батько віддав дочку під опіку діда по матері Сильвестра Щепановського, який був лісничим у Збаражі. Той малу допитливу онуку часто водив по лісі, розповідав різні бувальщини та прищеплював любов до природи.
· Іванна
Блажкевич була
делегатом від Галицької округи до Народних зборів у Львові, на яких проголошено
ЗУНР, а вже наступного дня очолила на цій
території ліквідацію провладних установ і жандармських постерунків. Та, на
жаль, Україна довго не втрималася. Почалися нові репресії.
· Іванна Омелянівна потрапила до списку неблагонадійних. Пілсудчики не тільки переслідували жінку, а й цькували, неодноразово арештовували, обшукували, били, погрожували смертю, прикладали багнети до грудей її сина Богданка.
· За 12 днів у хаті письменниці проведено 17 ревізій і 8 разів її арештовано. Та сильний дух не корився ні настановам, ні муштрі. У відповідь влада вирішила негайно запроторити націоналістку до в’язниці. Довідавшись про те, Іванна втекла до лісу й кілька місяців там переховувалася.
· На неї не раз влаштовували облави, але спіймати не вдавалося. Тоді було випущено оголошення, що доволі значну суму грошей отримає той, хто повідомить постерунок про місце її схову. Та жінка, на подив своїх ворогів, була невловимою…
· В Іванни та Івана Блажкевичів народилося п’ятеро дітей, однак залишилося жити двоє — Богдан і Дарія, бо Любомири не стало під час Першої світової війни, а 1928 року знову померло дві дочки: 6-річна Софійка та 4-річна Любця, яких польські шовіністи отруїли на знак помсти за любов їхньої матері до України.
· Письменниця не стояла осторонь
громадського та літературного життя, її художні твори та статті часто
друкувалися в періодичній пресі. Одна за одною
вийшли друком її віршовані п’єси, збірки поезій та оповідань для дітей: «Святий
Миколай в 1920 році» (1920), «Тарас у дяка» (1923), «Діло в честь Тараса»,
«Вертеп» (1924), «Мила книжечка» (1928), «Пушистий король» (1929), «В мамин
день» (1931), «Обнова» (1933), «Івась-характерник» (1936), «Оповідання» (1937)
та ін.
· Була третьою дитиною в сім’ї народного вчителя та культурно-громадського діяча Омеляна Бородієвича й Марії Щепановської, яка походила із заможної польської родини, проте вважала себе українкою та прийняла за рідні мову й обряди свого чоловіка.
· Коли Іванці виповнилося три роки, мати померла. Батько віддав дочку під опіку діда по матері Сильвестра Щепановського, який був лісничим у Збаражі. Той малу допитливу онуку часто водив по лісі, розповідав різні бувальщини та прищеплював любов до природи.
· Одружилася
з учителем із
сусіднього села Купчинці Іваном Блажкевичем. Коли розпочалася Перша світова війна,
чоловіка мобілізували на фронт, а згодом жінка одержала повідомлення, що він перебуває
в російському полоні.
· Допомагала російським військовополоненим, організовувала сирітські притулки для дітей, збирала харчі для хворих, що перебували в лікарнях.
· Допомагала російським військовополоненим, організовувала сирітські притулки для дітей, збирала харчі для хворих, що перебували в лікарнях.
· Іванна Омелянівна потрапила до списку неблагонадійних. Пілсудчики не тільки переслідували жінку, а й цькували, неодноразово арештовували, обшукували, били, погрожували смертю, прикладали багнети до грудей її сина Богданка.
· За 12 днів у хаті письменниці проведено 17 ревізій і 8 разів її арештовано. Та сильний дух не корився ні настановам, ні муштрі. У відповідь влада вирішила негайно запроторити націоналістку до в’язниці. Довідавшись про те, Іванна втекла до лісу й кілька місяців там переховувалася.
· На неї не раз влаштовували облави, але спіймати не вдавалося. Тоді було випущено оголошення, що доволі значну суму грошей отримає той, хто повідомить постерунок про місце її схову. Та жінка, на подив своїх ворогів, була невловимою…
· В Іванни та Івана Блажкевичів народилося п’ятеро дітей, однак залишилося жити двоє — Богдан і Дарія, бо Любомири не стало під час Першої світової війни, а 1928 року знову померло дві дочки: 6-річна Софійка та 4-річна Любця, яких польські шовіністи отруїли на знак помсти за любов їхньої матері до України.
· Письменниця не стояла осторонь
громадського та літературного життя, її художні твори та статті часто
друкувалися в періодичній пресі. Одна за одною
вийшли друком її віршовані п’єси, збірки поезій та оповідань для дітей: «Святий
Миколай в 1920 році» (1920), «Тарас у дяка» (1923), «Діло в честь Тараса»,
«Вертеп» (1924), «Мила книжечка» (1928), «Пушистий король» (1929), «В мамин
день» (1931), «Обнова» (1933), «Івась-характерник» (1936), «Оповідання» (1937)
та ін.
ВЕЛИЧАЄМ ТЕБЕ, МАМО
Величаєм Тебе, Мамо,
В ту святочну днину –
За Твій труд і за старання
Пильні без упину.
Величаєм за ту працю,
Яку мама мала,
Нім дитинка від колиски
На ніженьки стала.
Величаєм за сей догляд
Пильний, невсипущий,
Щоб собі що не накоїв
Син непосидющий.
Величаєм за ті скорбні
Недоспані ночі,
Як недуга заглянула
Дитинятку в очі.
Величаєм за опіку
У життя ззарання
І за те перед Тобою
Клонимось в пошані!
БОГДАНКО
Хоч Богданко наш ніколи
Не ходив іще до школи,
А вже пише і малює.
Цілий день він щось майструє.
Може з дерева за мить
Гарну іграшку зробить:
І сопілочку, й візок,
І санчата, й батіжок,
Часом клеїть залюбки
Паперові вітрячки.
З глини ліпить він горнята,
Мисочки і пташенята.
Золоті в Богданка руки —
Все він робить без принуки.
Щоб даремно не сидіти,
Спробуй ти таке зробити.
ЧИ Є В СВІТІ ЩОСЬ СОЛОДШЕ?
Чи є в світі що солодше,
Як мамині очі,
Які зорять за дітками,
Як вдень, так і вночі?
Чи є в світі що любіше,
Як мамині руки:
Що працюють для дитини
Щиро - без принуки?
Чи є в світі що щиріше,
Як серденько мами:
Яке б'ється для діточок,
Аж ляже до ями?
Чи є в світі що дорожче,
Як мама кохана,
Що працює для дитинки
До ночі від рана?
Немає коментарів:
Дописати коментар