Літературна мозаїка "Поет національного героїзму" (115 років з дня народження)

 

Олег Ольжич - український поет, політичний діяч, археолог. Син відомого українського поета О. Олеся. 

(08.07.1907- 10.06.1944) 

Інші псевдоніми - М. Запоночний, Д. Кардаш, К. Костянтин, О. Невідомий, О. Світанок, О. Лелека.

Криптоніми - О., О. К.

Справжнє ім'я - Олег Олександрович Кандиба.

Сторінки історії України багаті на героїчні події та навіть серед такого розмаїття привертає увагу постать українського поета Олега Ольжича, який трагічно загинув в досить молодому віці (36 років), до останнього подиху продовжуючи боротись за незалежність України. Він любив Україну, мріяв про щасливе майбутнє рідної землі, мав тверде переконання, що здобути це світле майбутнє можна лише шляхом активної боротьби.

Олег Кандиба очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (ПУН) і Революційний Трибунал  Організації Українських Націоналістів (ОУН). Заступник Голови ПУН полк. Андрія Мельника, та Голова ПУН на українських землях, Голова ПУН ОУН.  

25 травня 1944 року Олега Кандибу арештувало гестапо у Львові. Є думка, що до цього був причетний НКВС. Його ув'язнили у "бараці" Целленбау - окремому блоці для особливо важливих в'язнів на території концентраційного табору Заксенгаузен. Загинув О. Кандиба під час чергового допиту в ніч проти 10 червня 1944 року, його закатували гестапівська трійка - Вольф, Вірзінг, Шульц.

Олег Ольжич.

"Слова, що прості і суворі..."

Слова,  що  прості  і  суворі,
Як  велич  того  Різдва,
Що  нас  у  горінні,  не  горі,
Порвало  і  ще  порива.

Товаришу  любий  мій,  брате,
Хіба  упокорить  нас  це?
Хто  вмів  справедливо  карати,
Той  дивиться  смерті  в  лице!

Для  тих,  що,  нікчемні  і  кволі,
Заквилять  про  зламаний  цвіт,  -
Неугнутість  нашої  волі
І  нашої  віри  граніт!

У  стінах  будинку  старого
Зростає  і  зводиться  чин.
І  сяє  обличчя  в  одного,
І  німо  могутен  один.

Нікому  ніколи  не  стерти,
Що  -  сріблом  ясної  сурми:
Шкодуємо  тільки,  що  вмерти
Удруге  не  зможемо  ми!

"Краса, розміряна краса..."

Краса,  розміряна  краса,
Вже  не  одягне  цю  країну.
Хіба,  як  перше,  -  небеса
Так  само  родяться  і  гинуть?

Уже  не  звабити  руки
Маленьким  щастям  чи  жагою.
Уста  -  обвітрені,  різкі  -
Зазнали  дужчого  напою.

Для  них,  проторюючи  путь,
Чи  дух  не  вищу  радість  випив?
Вони  ж  ідуть,  вони  ідуть,
Чиї  серця  -  як  смолоскипи.

"На горі під лісом — біла хатка..."

На  горі  під  лісом  —  біла  хатка.  
Біла  дівчина  виходить,  біла  цятка.  
Над  горою  вдень  шовкове  небо.  
(Як  воно,  шовкова  в  грудях  туга).  

І  вночі  під  лісом  хатка  біла.  
(Ах  навік,  навік  душа  сп'яніла!..)  
Над  горою  оксамитне  небо.  
(Чом  так  в  грудях  оксамитно-смутно?)