Спогади про поета «Поетична елегія».

 

Георгій Петрук-Попик

 (1932-2006) -

 лікар, поет, письменник, громадський діяч. Засновник першої в Україні Тернопільської крайової організації Народного Руху України, яка стала передвісником кардинальних змін у нашій країні.

БІОГРАФІЯ

 Народився Георгій Петрук-Попик 18 квітня 1932 року в с. Велика Іловиця Шумського району  (нині Шумська міська територіальна громада Кременецького району) на Тернопільщині. Майбутній поет виховувався в патріотичній родині.

За професією Георгій Петрук-Попик – лікар.  Вчився у Кременецькій фельдшерсько-акушерській школі (1950— 1951). Закінчив Енгельське військово-морське (1953) та Чортківське медичне (1957) училища. Служив на Балтійському і Тихоокеанському флотах. Працював у медичних закладах Шумського району та Дрогобицького району на Львівщині. Закінчив Тернопільський державний медінститут (1969, нині ТДМУ). Завідував відділом облсанепідстанції у Тернополі.

За покликанням Георгій Михайлович – поет. З 1983 року – член Національної спілки письменників України (НСПУ). З 1984 по 1992 рр. очолював Тернопільську обласну організацію НСПУ.  Друкувався з 1956 року.

Окремі поезії перекладено болгарською, італійською та російською мовами. Твори публіцистичного спрямування друкувались у закордонних українських часописах.

Лауреат премій імені Братів Богдана і Левка Лепких та імені Уласа Самчука. У 2003 році дипломований у номінації "Книга року" – "Інтелектуальний бестселер" за книгу "Аура слова і борні (1984-1991)", отримав відзнаку Міністерства культури Польщі "Заслужений діяч культури польської" (1986). Нагороджений орденом "За заслуги III ст." (2002) та вищою нагрудною відзнакою Народного Руху України "За заслуги перед українським народом" ІІ-го ступеня (2004), грамотами НСПУ.

Помер 15 червня 2006 р., похований у родинному селі Велика Іловиця.

 30 квітня 2017 року в Тернополі на фасаді будинку Народного Руху, що на вулиці Гетьмана Сагайдачного, встановили меморіальну дошку  Г. Петруку-Попику.

ПТАХИ

 Пам’яті Георгія Петрука-Попика

Чарівні птиці і осінні віти...

Покличе скоро вирійний парад.

Вдивляються у будні пишні квіти,

Які не вірять в близький листопад.

Говорите, що мрії вже заснули

Під небом, що усе таке бліде?

Неправда це, бо з нами є минуле,

І птиць кружляння вічно молоде.

Та болі (хоч не хочем) додаються,

Посеред дивовижної краси.

За власну правду безупинно б’ються

Крилята у глибокі ці часи.

Десь мить пливе. Куди? Нема одвіту.

Не відпуска майбутній переліт.

...Чарівні птиці і осінні віти,

Задивлені на цей чекання світ.

Ігор ФАРИНА