Штрихи до портрету: "Зоря Шевченкового таланту"

 

Т.Г.Шевченко. Автопортрет.

[с. Потоки]. 1845.
Папір, олівець.

«Шевченко – геній багатогранний, але у вдячній пам’яті нащадків він довго жив, а може й досі живе, тільки як геніальний поет: Шевченко – поет заслонив собою Шевченка високоталановитого маляра, видатного рисувальника та дуже тонкого й високомайстерного гравера, а що Шевченко працював і як скульптор, і навіть архітектор, що він виступав також і як талановитий аматор-актор, нарешті, що мав доброго баритонального тенора і надзвичайно артистично співав народні українські пісні, - про це мало хто знає».

Д. В. Антонович ( український історик, мистецтвознавець, політичний діяч).

Автопортрет Тараса Шевченка, виконаний ним в Орську в 1847 році, перший автопортрет періоду заслання. Папір, олівець.

Автопортрет 1848 або 1849 р.

Погруддя жінки — портрет роботи Тараса Шевченка (копія з невідомого оригіналу) виконаний ним у Вільно в 1830 році на папері італійським олівцем.

Циганка-ворожка — малюнок Тараса Шевченка, який він виконав в 1841 році. Папір, акварель. Справа внизу аквареллю дата і підпис автора: 1841. Шевченко. Внизу на паспарту витиснено бронзованими буквами: Т. Schevchenko.

26 вересня 1841 року рада Академії мистецтв втретє нагородила срібною медаллю другого ступеня

Знахар — ілюстрація Тараса Шевченка до однойменного твору Г. Ф. Квітки-Основ'яненка. Папір, олівець, туш, перо, пензель.

 Зліва внизу чорнилом підпис автора: Т. Шевченко.

Ілюстрацію до нарису «Знахар» Шевченко виконав за проханням самого Квітки-Основ'яненка, який, побачивши зарисовки Шевченка на одному з листів до нього, в листі до Шевченка від 22 березня 1841 року писав: «Олександр Павлович Башуцький друкує дуже мудру книжку. Там будуть усякії народи: і школярі, і купці, і ковалі, і усякі. Я зписав нашого знахаря. І як треба до нього картинки, то я ваших вирізав та й послав йому, бо на виду він настояще так дивиться, як треба знахарю, що обдурює народ і мошеннича; та й вона дивиться на нього теж лукаво. Припадають вони обидва до моєї казки, тільки не знаю, щоб хто йому обділав як треба їх по-нашому, так я й указав на вас і прохав його сеє письмо відіслати до вас. Коли проситиме вас об сім, то будьте ласкаві, учешіть наших так, щоб пальці знати було, щоб наші на славу пішли; як знаєте, так з ним і зкомпонуйте…».

Катерина — картина Тараса Григоровича Шевченка, виконана ним на тему однойменної поеми влітку 1842 року в Санкт-Петербурзі.

Про створення цієї картини Т. Г. Шевченко повідомляє в листі від 25 січня 1843 року до Г. С. Тарновського: «…Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже і сумно дивиться на Катерину, а вона, сердешна, тіль не плаче…, а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там тільки степ мріє. Отака моя картина.»Праворуч знизу чорною фарбою дата і підпис автора: 1842. Т. Шевченко. Під ними червоною фарбою другий авторський підпис: 1842. Т. Шевченко.

Церква всіх святих у Києво-Печерській лаврі. Папір, сепія.  1846.

Почаївська лавра з півдня. Папір, акварель. 1846.

У Києві. Папір, офорт. 1844.

У Василівці. Папір, акварель. 1845.

Тополя Етюд. Кольоровий папір, олівець. 1839.

Тополя

Тарас Шевченко

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Стан високий, лист широкий —

Нащо зеленіє?

Кругом поле, як те море

Широке, синіє.

Чумак іде, подивиться

Та й голову схилить;

Чабан вранці з сопілкою

Сяде на могилі,

Подивиться — серце ниє:

Кругом ні билини!

Одна, одна, як сирота

На чужині, гине!

 

Хто ж викохав тонку, гнучку

В степу погибати?

Постривайте, все розкажу,

Слухайте ж, дівчата.

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

Полюбила — не спинила,

Пішов та й загинув...

Якби знала, що покине, —

Була б не любила;

Якби знала, що загине, —

Була б не пустила;

Якби знала, не ходила б

Пізно за водою,

Не стояла б до півночі

З милим під вербою;

Якби знала!..